Палітра

Коли тебе тривожать дивні сни. Коли щодня в житті не бачиш сенсу. Коли не розумієш нащо ти живеш. 

 Спинись одного разу серед міста. На площі, де повно людей. Де чути стукіт каблуків. Де треба голосно кричати, щоб тебе почули. Заплющи очі й просто слухай. І ти почуєш, що вони живі! Кудись спішать та метушаться. Ніхто не знає з них, що буде завтра. Усі бояться побутових драм, та не бояться зовсім землетрусів.
Вони придумують собі якусь мету. Якої більшість з них ніколи не досягне. Та це не заважає їм так наполегливо до неї йти. Нехай і завтра вона буде зовсім іншою, і рухатись до неї слід буде в протилежному напрямку. Хтось втратив гроші, інший друга, хтось сім"ю... Та все ж  вони живуть! Шукають нових вражень та лікують рани, хто як вміє. Кому достатньо дружнього плеча, кому зустріти дно бутилки. Ніхто з них не знає правильних відповідей. І ти їх не знайдеш. Лишень тому, що просто їх не має. 

Тепер розплющ очі. Бачиш? Вони живуть! А що ж тобі мішає? Що не дає придумати мету?   Хоча б одну, хоч на сьогодні. Чи зайти в це замкнуте коло відповідей, на які приходить ще з півсотні запитань. Ніхто не гарантує, що в житті відразу буде сенс. Скоріш за все він таки ніколи не знайдеться. Та поглянь навколо! Життя вирує! Подіями, людьми і фарбами. Так будь його частинкою. Ти вносиш в нього свої тони. Без тебе палітра буде інша. І ніхто не дасть гарантії, що краща...