Лист сповідь

А я ж раніше якось жив без тебе. Хоча й питаю: «Боже, як?» Кудись ходив, спішив, робив щось, думав. А зараз все оте що було ДО, здається таким несправжнім і сірим, таким дрібним і непотрібним.

В той день коли з’явилась ти, життя неначе почалося вдруге.

І сам дивуюся тепер, як міг сліпим таким раніше бути? З тобою світ інакшим став. Немовби навколо хтось розвісив новорічні вогні. Усе таке яскраве, кольорове. Але ти кажеш так було завжди. Невже? А де раніше був я? Чому цього ніхто не показав? Ти розказала мені дивовижні речі, які раніше навіть я не знав. Ніби відкрила мені нові планети і розповіла як до них долетіти. Ти не повіриш, звісно, але правда, тепер мені здається, що раніше, я і думати практично не умів. За посмішку твою тепер готовий я і гори, ріки й море перейти.

Ще вчора ти була одною з багатьох існуючих навколо, а сьогодні мене лякає те, що ти лишень одна. Така неземна, що інколи я боясь, що не зможу тебе зробити щасливою. Я просто не знаю як.

Дивлюсь на себе і думаю, чи достойний такого щастя я? Чи це те що потрібно тобі?

Ти саме світле і чисте, що коли-небудь траплялось зі мною в житті. Мені хочеться бачити тебе прокидаючись, мені хочеться подарувати тобі увесь всесвіт. Але так лякає думка, що ти можеш просто піти. А я не зможу тебе затримати. Я просто не знаю потрібних слів. І знову доведеться жити так, як було ДО.

Я не можу про це розповісти тобі. Здається боюсь навіть власних думок. Але просто хотів сказати, що ти для мене, як промінь сонця раннього після довгої холодної ночі. Ти, як ніхто до тебе, зуміла показати мені, що означає ЖИТИ.

Дякую, мила, за це!