Ти є…

Ти є… І був завжди, здається. А я жила собі якось також. Не знала про сумний твій погляд, про ямочки при посмішці смішні. І голос твій мені навіть не снився, а зараз як почую – б’є озноб. Придумати не спромоглася, щоб так сніжинки на віях вміли завмирати.

Ти є. Десь там далеко. У буднях так тривожно ти живеш. До чогось прагнеш, мрієш. В думках життя своє будуєш. І в снах до іншої пливеш…

Ти є! Для мене цього теж достатньо. Тепер по іншому і я живу. Я знаю, що ти є. Мені в житті уже від цього стало тепло!

Ти є…