Невчасно... (М.В. присвячується)

Вона сиділа на широкому підвіконні, склавши ноги по-турецьки, і дивилась у вікно.

На дворі панувала Зима. Мороз вимальовував неймовірні сюжети на склі. А хурделиця закривала і небо і землю. Сніжинки робили дивні піруети, і зовсім не поспішали приземлятись.

Це був перший цього року сніг. Такий прекрасний та сильний. Він як перший дотик, перший поцілунок, перша закоханість — забиває дух, переповнює емоціями, карбується в пам'яті.

Вона дивилась у вікно, вдивляючись в пориви вітру, що намагались поміняти небо і землю. Слухаючи повільний стук серця та намагаючись впорядкувати неслухняні думки...

“Зима... вона цього року так спізнилась... середина грудня вже минула, а вона от тільки надумала сніжити... невчасно... навіть природа інколи не встигає...”

Навіть природа... А що говорити про неї? Таку звичайну маленьку людину. В неї все стається “не тоді”: або зарано, або запізно... Вона не встигає на поїзди, перед нею завжди зачинені каси. З нею розминаються потрібні люди, на місце зустрічі, стоїть одна...

І навіть закохалась вона зовсім невчасно... Вони чомусь надто пізно познайомились. Або йому слід було трішки зачекати...

Вона не встигла... Він поспішив...

А можливо все було б по-іншому??? Якби ми знали потрібні моменти...

“Чому не існує такого годинника, де би писало що коли слід робити? Коли говорити, коли виходити з дому, коли не сідати на маршрутку, щоб не потрапити з нею в аварію.

Там на циферблаті мало б писати: “Подумай ще раз”, “Рано”,  “Будеш шкодувати”, "Іди на дискотеку (в клуб, театр), зустрінеш кого треба”, “Мовчи сьогодні, бо буде погано”...

Тоді я би завжди туди дивилась! Звіряла би життя із стрілками на ньому. Знала би коли і що сказати, щоб потім не мучитись і не жаліти...

Якби, якби, якби...”

Серце зжималось, сльози стікали нерівними струйками, які вона навіть не намагалась стерти.

Як би вона хотіла вміти ніколи не запізнюватись, може тоді змогла би стати щасливішою... І зробити когось щасливим разом із собою... біля себе... назавжди...

Цей перший біль від розчарування і безсилля, такий же сильний і холодний, як заметіль за вікном.

Безжальний час сьогодні вперше торкнувся до неї. Обійняв, приголубив і намагався задушити. Тепер на довго бути їм у двох — зима холодна тільки почалася...