Вона була така щаслива... Така, що навіть трішки страшно було комусь признатись. Здається так не буває, щоб люди були такими щасливими, якою вона себе зараз почувала. Оце розуміння до неї прийшло зовсім недавно. Ніби якось так жила, жила і раптом, оглянувшись назад, зрозуміла - от воно, те, що вона стільки часу чекала. Воно вже тут, з нею, її щастя. Тихе і спокійне. Зовсім не шумне, не перехоплюче подих, не всім помітне. Тільки для неї зрозуміле.
Її раптом боляче кольнув спогад. Далекий, трохи забутий, посірілий і збляклий від часу. Вона стоїть на даху дев’ятиповерхівки і дивиться вниз. Тоді було так холодно і самотньо. Вона була одна і життя не мало сенсу. Для неї життя не могло продовжуватись, не повинно було. Довго вона тоді стояла там, ніч змінилася ранком. Але все ж вона залишилася стояти, хоча їй тоді хотілося полетіти. Байдуже куди - вниз чи вгору, а можливо спочатку вниз, а тоді і вгору... Та щось (хтось?) стримав її. Якийсь комочок всередині змусив її тоді відступити від краю. Хоча здавалося "останній промінь надії згас..."
Та то лише здавалося. Чи просто не на те надіялась, чи не того чекала. Хто знає?. Але появився інший промінчик, інше сонечко для неї засвітило. Як же добре, що вона тут. Як вдячна вона отому "чомусь" (комусь?) що зупинило її.
Тепер вона знає, що таке справжнє щастя. Адже світло світить тільки в темряві, і чим темніше навколо тим яскравіше сонце. Не побувавши там на краю хіба вона могла це зрозуміти? Отож!
Вона йшла і посміхалась людям, що здивовано на неї позирали. Не розуміють.Можливо їм ще не час. А вона свого дочекалась!
І нехай далі все буде на так райдужно, не так спокійно і надійно. Нехай інколи її лякають думки, що все минає, життя мов качелі - то ти вгорі, то внизу. Але ти ж таки повертаєшся наверх. Вона знає що є куди повертатись!
Навколо холодно і сиро. Та все це не важливо. Її не цікавить погода, плітки й політика. До чорта все - вона ЩАСЛИВА!!!!
Коментарі
Дописати коментар