На землю тихо спускалася ніч. Не падала, не приходила, а саме спускалася. Бо в такі теплі серпневі дні вона завжди якось так незамітно та ніжно огортає всю землю. Наче любляча мати присипляє свою дитину.
Так от, на землю спускалася ніч. Зорі, ці незмінні супутники ночі, ці мерехтливі провідники по таємних світах, ще не надумали з'являтись. Лише місяць виглядав з-за хмарини, наче соромився виходити без своїх подруг.
Навколо було спокійно і тихо. Навіть вітер не шарудів листям.
Така юна і безтурботна. Така доросла і замислена. Вона навіть не йшла - а повільно пливла над землею. Кожен її порух віддавав музикою. В її очах можна було втонути, розчинитися, зникнути... Вони наче відблиски від багаття - допомагали знайти вірний шлях, чи остаточно заблукати... На її губах була легка посмішка - наче вона насміхалася, чи може мрійливо про щось думала.
А він уважно на неї дивився - наче хотів навічно закарбувати в пам'яті цей відблиск волосся, помах голови, її спокійний, впевнений крок. Вона не раз приходила до нього у вісні. А тепер проходила маривом так близько, і водночас так далеко. Його Принцеса. Саме так, Принцеса. В цьому він був упевнений. Можливо зараз він не зміг би сказати як його звати, але те що вона була Принцесою, не породжувало ніяких сумнівів. Бо саме такими вони і повинні бути - неземними та казковими. І також він знав, що це саме ЙОГО Принцеса!
Отож, ніч спускалася, Принцеса йшла, а він мрійливо спостерігав.
Вона не могла його не помітити. Він, такий замріяний сидів у траві. Високій, пахучій траві, на якій вже з'являлися сріблясті краплинки роси. Він був прекрасний, такий прекрасний, яким лише може бути захід сонця, як шум хвиль, як відблиск зір у воді. Його погляд змушував її серце на мить завмирати, а тоді калатати з шаленою швидкістю. Його очі були такі глибокі та широкі як море, темне вечірнє море.
Вона відразу впізнала його. Бо сама його вигадала, давно придумала йому такі темно сині очі, таку ніжну усмішку, такий впевнений погляд. Так, це був він - її Принц.
Вона неспішно підійшла до нього і сіла поруч зі своїм Принцом. А він боявся сказати бодай слово, щоб це мариво не розвіялось. Його Принцеса зі снів була так близько і пахла польовими квітами. Її Принц із мрій нарешті був поряд і зігрівав її в обіймах.
На небі повільно з'являлися зорі. Вони також боялися зруйнувати цю казку, це видіння. На землю спустиляся ніч і сховола від усього світу Принца та Принцесу, які нарешті знайшли один одного...
Коментарі
Дописати коментар