Кажіть такі прості слова…

Кажіть такі прості слова тому, кому це так потрібно! Про те, що в серці Вашому співає...

Дозвольте цим словам піти! Вони ж не камінь і вони не ніж – ними не можна ранити чи вбити. Такі слова потрібно дарувати. Як ніжний ромашковий букет... Їх треба легко з серця відпускати, щоб в душу комусь близькому влились.

Кажіть! І не чекайте на взаємність... Не можна почуття тримати у собі! Скажіть про те, чого уже давно навіть не має, що легким щемом при згадці віддає.

Про те, чого мабуть іще й не було, що злегка млоїть в животі. М’ягким комочком в горлі застрягає при випадковім дотику руки...

І, обов’язково, не забудьте, відкрити те, що в вухах зраненька дзвенить, що заставляє прокидатись, а зрідка навіть спати не дає. Про те, що гучно грає на всіх струнах серця, малює дивні замки в голові...

Скажіть, що він Вам так потрібен! Як міцно любите її – як друга, як коханку, як сестру!

Нехай слова зірвуться з губ і полетять у вись... Навколо світу зроблять божевільний круг... І хто зна, може, через рік, чи місяць, чи сьогодні у ночі Ви теж почуєте такі прості три слова: займенник, займенник, дієслово...

Хтось з усмішкою тихо скаже: «Я ТЕБЕ ЛЮБЛЮ...»