Перейти до основного вмісту

Публікації

Яка твоя ціна?

Що можна заплатити, щоб отримати совість? А що вторгувати за неї? Все має свою ціну. Все купується і продається. Світ торгово-ринкових відносин. В речах, в людях, в емоціях. Не обманюй себе, що конкретно тебе - це не стосується. Що виключно ти – вищий за ці схеми. Ні. Ти завжди і за все платитимеш. Навіть коли кредитором собі є ти сам. Своїм часом, силами, емоціями ... собою. Інколи ти платиш людьми. А люди, досить часто, розплачуються тобою. Нажаль. Ти знаєш, як дорого ти готовий продати свої принципи? А якщо ти їх вже продавав – що можна буде виручити за них вдруге? Чи візьмуть на щось в обмін твою душевно рівновагу та спокійний сон? А правда твоя скільки коштує? А брехня? А якщо платити потрібно буде не тобі – продаси? Ціна є у всього. І у всіх. Хтось готовий розрахуватися геть усім за свою любов. А інший – платить любов’ю за непорушні межі свого комфорту. Чи треба бути щедрим, чи треба бути сміливим, чи треба бути безрозсудним, щоб погоджуватись на такі розцінки?  Як дізнатись,...
Дописати коментар
Читати »
Останні дописи

Чи випадковості випадкові?

Чи випадковості випадкові? Чи є випадкові події в нашому житті?  Чи є випадкові зустрічі?  А люди? Авжеж не ті, що поселились в ньому на довго. Як тоді щодо тих, котрі пройшли мимо залишивсши за собою лише легкі брижі на воді? Навіщо вони приходили? Який в цьому був сенс? Чи був взагалі?..
Дописати коментар
Читати »

Нехай ростуть завжди платани...

Серед хвороб, турбот і пилу. Посеред плинності життя. Вона знайшла собі надію не між каштанів і беріз. А там, у затінку платану, що так велично в парку ріс. Він був один такий, єдиний. Старий здавалося як світ. Він в кроні прихистив голубку, що голуба чекала з дня у день. А він літав, літав і думав - чого, коли принести їй. Та лиш над вечір повертався і тихо-тихо воркував. "Чи ти скучала, голубка, любая моя?"  От там де стовбур і коріння, десь там де в дерева душа, вона знайшла собі надію. В тіні його була одна. У тихім затишку платану, куди приходила щодня, куди несла свої образи, куди ховала тихий біль. Кому розповідала про поразки, хто був єдиним слухачем всіх мрій. 
Дописати коментар
Читати »

Ти не один!

Найсокровенніше бажання людини в цьому світі, можливо навіть несвідоме чи потаємне. Чи просто ніколи неозвучене.  Але саме найглибше – це знати, що ти не один. Які б підніжки не ставило життя, які б радості не захоплювали душу, чи навіть біди не йшли поруч. Розуміння того, що ти не сам на сам з ними, ох як просвітлюють картину буття. Ні, навіть не допомога потрібна людині у вирішенні її проблем. Розказати комусь про страх, що з’їдає з середини. Поділитись сумнівами, котрі переслідують. Відкрити переживання, які наповнюють душу.
Дописати коментар
Читати »

Досвід

Досвід – це те найбільше і найглибше надбання, яке має кожна людина. Чи навіть кожна жива істота. Досвід втрат, болю, щастя… Щодня він тільки збільшується, потрібний і не надто. Інколи зовсім непомітний, але  на диво важливий. Нагромаджується у свідомості, наче щоденний пил, чи одяг в гардеробі. Та чи можемо його так само просто стерти чи викинути? Нажаль… Не можна віддати, позбутись, сховати. Він з тобою кожної миті. Ти дивишся на людей через призму розчарувань, котрі пережила. Звіряєш очікування з радістю, яку колись тобі дарували.
Дописати коментар
Читати »

Хто Я?

Хто я? Дитя лісів і гір чи я природи повелитель? Я космосу порожнього породження чи іграшка в руках богів? Сестра чи брат? То батько я чи син? Хто? Безвільний раб чи Долі  скульптор? Чи я така ж, як кожен звір і дерево? Була така колись і стану знову? То хто я їм, а хто тоді собі? Чи я таки породження Всевишнього Творця? Його Любов далі мені це «зараз» і усе? І де вона? Була тоді лиш раз чи досі є в мені? Вона навколо? Така ж як для усіх тварин, рослин, людей? То знову – хто вони мені?
Дописати коментар
Читати »

В останній раз

Їхнє прощання було таке терпке . Завжди та сама бруківка , пізній вечір , далекі вогні центру міста . Чи барабанив дощ по набережній , чи хвилювалась річка під мостом . Чи в дні коли згасала літня спека , чи снігом все заметено було . Вони завжди отут прощались . Такий вже був маленький ритуал . В той день коли він їхав , то обіцянку йому тут таки дала . Казала , що буде чекати і молитись , і виходити щодня виглядать . І лиш сьогодні , в сірий і холодний , в такий самотній вечір . Вже знала , що востаннє тут стоїть . Всі сльози , родичі , втішання .  Останнє слово , могила , гріб . А їй от тільки зараз , на тихій і холодній мостовій , прийшло нарешті розуміння , що його більше нема . Постоявши на прощання , як часто тут робили вдвох . Сьогодні вже вона принесла розу . І вперше не прийме її , а дасть . Цьому мосту , вечору , місту і тому , кого вже нема . Закривши оч...
Дописати коментар
Читати »