Дай свою руку...

       

Ти заблукав, коханий, знаєш? 

Серед буденної брехні. Серед людського моря і самообману. Усі ми так блукаєм в темноті. Нам страшно, холодно, самотньо. Кудись навпомацки бредемо, не сподіваючись уже натрапити на вихід.

І ти, мій милий, там стоїш. Боїшся відпустити своє минуле. Чого боїшся? Все, що вже було - більше не прийде. Те, що втонуло - мусить йти на дно. Тобі не треба разом з ним. Невже не розумієш? Не тримай, нехай собі іде само.

Я поруч, любий, в темряві стою. Руку до тебе простягнула - тримай! Я виведу до світла, вір мені! Я покажу дорогу!

Ти заблукав, коханий... добровільно. Я хочу так тобі допомогти. Я почекаю трішки, а потім піду. Бо кожен самостійно обирає темряву чи світло. Я вибрала своє. А ти...

І все ж ще трішки почекаю з надією й рукою, що тобі даю...

Ідем! Я покажу те світло! Якщо ти справді хочеш - лиш повір мені! Я завжди поруч, ти не сам!