Смерть

Кажуть, що кожен день ми рухаємось до смерті. Кожна година приближає нас до тієї кінцевої точки. Кожен видих – ще один крок на цьому шляху.

Та що таке смерть? Остання підведена риска? Чи загадкова трикрапка? Кожен вибирає своє. А правди не знає ніхто. Ми віримо, що вона далеко, хоч точно знаємо, що ніхто з нею не розминеться.

Але хіба вона одна? Єдина? Фізична? Остання?

Хіба ми не вмираємо все життя? Втрачаючи щось любиме? Гублячи когось коханого? Хіба не помираємо ми, коли ховаємо те, що було важливим і дорогим?

Кожного разу, коли від серця відривається клаптик – ми вмираємо разом з ним. Його більше не буде, тому не переживаємо, а вмираємо. Воно дуже боляче, насправді. Завжди боляче.

Знову і знову. І так все життя. Живемо, щоб померти. Вмираємо, щоб стати іншими. Бо коли в тобі щось зникло – ти не можеш залишатись колишньою. Ти стаєш… Краща? Добріша? Сильніша? Доросліша? Навряд. Просто інша.

Кожна смерть в житті дозволяє нам знову народитись.

То чому ми досі так боїмося смерті??? Вдихнувши боїмося видихнути і ступити ще один крок…