Слова чи тиша...

Інколи так потрібно почути якісь слова. Теплі та радісні, холодні і байдужі. Але вони так потрібні. А навколо тільки тиша… Заглушуєш її музикою, людьми, але не допомагає. Ця тиша давить. Мовчазна тиша.

Помалу починає здаватися, що в тій тиші куди більше ніж у словах. Вона насміхається. Вона проклинає. Вона ранить. Ненависна тиша. Там де повинні бути тисячі слів – немає жодного. Там де вистачить одного… Просто порожньо. Скільки не шукай.

А потім… Потім і в тобі вони закінчуються. Такі гарячі, емоційні. Сотні потрібних і важливих слів просто тануть, так ніколи і не народившись. Втрачаються яскравість і колір. Вмирають в тобі. Сама ти їх вбиваєш чи те мовчання зовні. Не важливо. Тихо стає і в середині. Нарешті з’являється гармонія. Нехай і тиші. Але тільки тепер ти по-справжньому розумієш, як це важливо. Навчитись мовчати. Може це ще один крок до щастя?

Але спочатку треба пройти ще всі несказані слова та ненависну тишу…