О, дивна дівчинко, з очима кольору фіалки. Чому бредеш одна вночі? Чому в очах лиш жевріють жаринки, а на щоках неначе ріки протекли? Куди ідеш? Невже там буде краще? Ти думаєш тебе там хтось чека? Присядь ось тут зі мною на хвилинку. І сумом своїм трішки поділись. Так, не зумію я його за брати, й скоріш за все, навіть не в силах помогти. Але принаймні можу щиро обіцяти, не насміхатись й в душу не плювать. О, добра дівчинко, скажи тепер поволі. Хто те багаття, що в душі згасив? Хтось не зумів, не зрозумів чи не побачив? Чи може просто розтоптав і геть пішов? Хороша дівчинко, не трати марно сльози, на тих, котрі не вміють їх цінить. Не плач за тим, який не зміг відчути, ту дивну іскорку, що десь живе в тобі. О, гарна дівчинко, повір мені, що в світі бачила немало, що вже на ранок буде все не так. Вернеться сонце і вернеться радість, вернеться посмішка і спрага до життя. А твої очі, мила незнайомко, ще не одного зможуть полонить!..