Їхнє прощання було таке терпке . Завжди та сама бруківка , пізній вечір , далекі вогні центру міста . Чи барабанив дощ по набережній , чи хвилювалась річка під мостом . Чи в дні коли згасала літня спека , чи снігом все заметено було . Вони завжди отут прощались . Такий вже був маленький ритуал . В той день коли він їхав , то обіцянку йому тут таки дала . Казала , що буде чекати і молитись , і виходити щодня виглядать . І лиш сьогодні , в сірий і холодний , в такий самотній вечір . Вже знала , що востаннє тут стоїть . Всі сльози , родичі , втішання . Останнє слово , могила , гріб . А їй от тільки зараз , на тихій і холодній мостовій , прийшло нарешті розуміння , що його більше нема . Постоявши на прощання , як часто тут робили вдвох . Сьогодні вже вона принесла розу . І вперше не прийме її , а дасть . Цьому мосту , вечору , місту і тому , кого вже нема . Закривши оч...
Думки, навіяні побаченим, почутим та пережитим. Натхненні музикою, книгами та віршами. А також хорошими людьми.